Відсутність працівника на робочому місці під час воєнного стану не дає роботодавцю автоматичної підстави для звільнення за прогул. Для оцінки спору мають значення причини неявки, умови дистанційної роботи, статус мобілізованого та належне оформлення й доведення порушення. Судова практика також розрізняє перебування за кордоном і невиконання трудових обов’язків.
Коротко про головне
- Перебування за кордоном саме по собі не припиняє трудових відносин.
- Дистанційного працівника не можна звільнити лише через відсутність в офісі.
- За втраченого зв’язку посада зберігається до з’ясування причин.
- Мобілізованим працівникам гарантують збереження місця роботи та посади.
Перебування за кордоном не скасовує обов’язків
Воєнний стан не робить будь-яку неявку на роботу поважною причиною. Так само виїзд працівника за межі України не означає автоматичного припинення трудових відносин або звільнення від посадових обов’язків.
У спорах про звільнення суд може оцінювати фактичні обставини конкретної справи. Значення можуть мати домовленості сторін, спосіб організації праці та те, чи були належно оформлені трудові відносини.
Дистанційна робота: що враховують суди
Фізична відсутність у приміщенні підприємства не є самостійною підставою вважати її прогулом, якщо працівника офіційно перевели на дистанційну роботу. Водночас він має виконувати посадові обов’язки, підтримувати зв’язок із роботодавцем і дотримуватися погодженого порядку роботи.
Верховний Суд у постанові від 6 червня 2024 року у справі № 367/569/23 вказав, що відсутність на робочому місці працівника, переведеного на дистанційний формат, не можна кваліфікувати як прогул без поважних причин лише через його відсутність у приміщенні підприємства.
Якщо зв’язок із таким працівником втрачено, до встановлення причин неявки за ним зберігають робоче місце та посаду, а трудові відносини не припиняють. Водночас цей період не оплачується і не зараховується до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
Мобілізація і обов’язок довести неповажність причин
За мобілізованими працівниками зберігаються місце роботи та посада. У справі № 331/3589/23 суд розглянув позов першого проректора НУ «Запорізька політехніка», якого увільнили від обов’язків через контракт добровольця територіальної оборони, а згодом звільнили за прогул після розформування добровольчого формування.
Суд скасував наказ про звільнення, поновив працівника на посаді та стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Суд дійшов висновку, що роботодавець повинен довести не тільки факт відсутності, а й те, що для неї не було поважних причин.
В іншому спорі працівник добровільно долучився до ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення. Його позов задовольнили, оскільки роботодавець не підтвердив прогул належними доказами, не зафіксував відсутність у встановленому порядку та не з’ясував її причин. Вирішальними в таких справах є оформлення трудових відносин, встановлені обставини й докази сторін.
