Росія нарощує застосування балістичних ракет, водночас Україна стикається з гострим дефіцитом перехоплювачів Patriot. За таких умов суто оборонна модель — чекати запуску й намагатися збити кожну ракету — стає економічно та фізично недостатньою. Вихід полягає у поєднанні протиракетної оборони з системним знищенням пускових установок, складів, командної та забезпечувальної інфраструктури ще до запуску. ATACMS, далекобійні українські засоби, авіація та розвідка можуть бути частинами такої системи, але жоден із них окремо проблему не вирішить.
Коротко про головне
- Patriot варто зберігати насамперед для перехоплення балістичних ракет.
- Ключове завдання — знищувати пускові та інфраструктуру ще до запуску.
- ATACMS можуть бути ефективними проти своєчасно виявлених військових цілей.
- Авіація може застосовувати далекобійне озброєння з безпечнішої дистанції.
- ДРГ можуть виконувати лише допоміжні спеціальні завдання.
- Вирішальне значення має швидкий цикл «виявлення — рішення — ураження».
- У перспективі Україні потрібна власна багаторівнева антибалістична система.
Чому Patriot уже недостатньо
Головна проблема російської балістики — не лише швидкість самої ракети. Комплекси типу «Іскандер-М» є мобільними, можуть швидко змінювати позицію та мають дальність до приблизно 500 км. Розташування пускових ближче до українського кордону додатково скорочує час між запуском і ударом.
Patriot із ракетами PAC-3 залишається головним наявним в Україні засобом боротьби з високошвидкісними балістичними цілями. Міністерство оборони України прямо називало PAC-3 найефективнішим засобом проти російської балістики.
Але ресурс обмежений. За словами Володимира Зеленського, у 2026 році поставки ракет-перехоплювачів Україні скоротилися приблизно до третини рівня 2025 року. Київ оцінює російські можливості у до 100 запусків балістичних ракет на місяць, а виробництво РФ продовжує зростати.
Це створює невигідну модель війни: Росія може серійно виробляти ракети та змушувати Україну витрачати дефіцитні й дорогі перехоплювачі.
Тому стратегія має складатися з двох частин. Перша — «праворуч від запуску»: виявити ракету, попередити населення і перехопити її. Друга — «ліворуч від запуску»: зробити так, щоб частина російських ракет узагалі не змогла стартувати.
Головна ціль — не ракета, а система, яка її запускає
Пуск «Іскандера» забезпечує не одна машина. Для постійної бойової роботи необхідні пускові установки, транспортно-заряджальні машини, ракети, технічне обслуговування, зв’язок, командування, розвідка й логістика.
Саме тому знищення однієї ракети в повітрі вирішує проблему лише на кілька хвилин. Виведення з ладу елементів наземної системи може скорочувати можливість наступних запусків.
Україна вже рухається в цьому напрямку. Зеленський повідомляв про знищення російської пускової установки «Іскандер» поблизу кордону, а українські війська дедалі активніше працюють по російських системах ППО, радарах, логістиці та інших цілях в оперативній глибині. Reuters зазначав, що українські удари середньої дальності вже змушують РФ перерозподіляти засоби ППО та ускладнюють її логістику.
Для боротьби з балістикою це принципово: чим ближче Росія підтягує пускову до українського кордону, тим коротшим стає час польоту ракети, але водночас сама пускова опиняється ближче до українських засобів ураження.
Вирішальним фактором стає швидкість розвідки.
ATACMS: сильний інструмент, але не «чарівна кнопка»
ATACMS теоретично добре підходять для боротьби з важливими військовими об’єктами в оперативній глибині. Їхня перевага — висока швидкість підльоту та точність, що скорочує час, протягом якого мобільна ціль може залишити район.
Але проблема пускових «Іскандера» полягає саме в мобільності. Якщо координати отримані із запізненням, навіть дуже точна ракета може прилетіти в місце, де установки вже немає.
Тому ATACMS мають сенс лише як завершальна частина значно більшої системи розвідки та ураження. Набагато вигіднішими цілями можуть бути об’єкти, які не здатні швидко переміщатися: елементи забезпечення, ремонтна інфраструктура, місця зберігання боєприпасів або командні вузли — за умови їхнього достовірного виявлення.
Є й інша проблема — кількість самих ракет. Американські запаси ATACMS та інших далекобійних високоточних ракет суттєво скоротилися через війну США з Іраном. Це обмежує можливості великих нових поставок Україні.
Тому витрачати дефіцитний ATACMS на кожну потенційну позицію було б нераціонально. Він має залишатися засобом для цілей із високою військовою цінністю.
Чи може допомогти авіація
Застосування авіації має іншу логіку.
Спроба використовувати винищувачі як постійних «мисливців» на мобільні «Іскандери» в глибині російської території була б надзвичайно ризикованою через російську багаторівневу ППО.
Набагато реалістичніша роль бойової авіації — платформа для застосування озброєння з безпечнішої дистанції.
Україна вже використовує західні крилаті ракети повітряного базування, а Велика Британія і Франція у 2026 році погодилися розширювати можливості України у сфері виробництва Storm Shadow/SCALP.
Така зброя може посилювати тиск на стаціонарну інфраструктуру, яка забезпечує роботу ракетних підрозділів.
Тобто роль авіації — не обов’язково наздоганяти конкретну пускову установку. Значно важливіше зменшувати свободу дій усієї ракетної системи противника.
ДРГ: дуже обмежений інструмент
Диверсійно-розвідувальні групи теоретично можуть бути корисними для отримання інформації про військові об’єкти або проведення окремих спеціальних операцій.
Але перетворювати ДРГ на основний інструмент боротьби з російською балістикою було б помилкою.
По-перше, операції такого типу надзвичайно ризиковані. По-друге, масштабувати їх до десятків мобільних ракетних комплексів практично неможливо. По-третє, Росія може постійно змінювати райони їхнього перебування.
Тому спеціальні підрозділи можуть бути елементом системи, але не її основою. Системне завдання повинні виконувати технічна розвідка, безпілотні засоби, супутникові дані та далекобійне високоточне озброєння.
Найважливіше — знайти пускову до старту
Фактично головною зброєю проти мобільної балістики стає навіть не ATACMS і не Patriot, а швидкість інформації.
Потрібен максимально короткий цикл:
виявлення → підтвердження → передача координат → рішення → ураження → оцінка результату.
Якщо цей процес займає години, мобільна пускова установка майже напевно встигне змінити місце.
Саме тому для України критичними є супутникова розвідка партнерів, безпілотна розвідка, радіотехнічні засоби, автоматизоване об’єднання інформації та постійне спостереження за російськими ракетними підрозділами.
Це одна з причин, чому далекобійні українські дрони стали настільки важливими: їх можна виробляти значно більшими серіями, ніж дорогі балістичні або крилаті ракети, і використовувати для системного тиску на російську військову інфраструктуру. Президент Зеленський у серпні заявляв, що Україна розширюватиме програму deep strike і вже здатна уражати об’єкти на відстанях понад 2500 км.
Patriot потрібно витрачати інакше
За дефіциту перехоплювачів виникає ще одна необхідність — жорсткіша пріоритизація ППО.
Patriot недоцільно використовувати там, де ціль можуть знищити дешевші системи. Дрони, частину крилатих ракет та інші аеродинамічні цілі мають максимально брати на себе винищувачі, мобільні вогневі групи, IRIS-T, NASAMS та інші комплекси.
Ресурс Patriot необхідно максимально концентрувати на тому, що практично неможливо перехопити іншими наявними засобами — насамперед на балістиці.
Показовою стала російська атака 27 серпня: після надходження додаткових Patriot Україна повідомила про перехоплення семи балістичних ракет.
Але навіть нові батареї не вирішують проблему запасу ракет.
SAMP/T і FREYJA — вихід із залежності від Patriot
У середньостроковій перспективі Україна намагається позбутися ситуації, коли практично вся протибалістична оборона залежить від одного американського комплексу.
Франція пообіцяла прискорити поставки SAMP/T-NG і ракет до них, а також підтримала створення європейської антибалістичної архітектури.
Паралельно Україна разом із дев’ятьма європейськими країнами запустила програму FREYJA. За задумом, Україна повинна виробляти власну ракету-перехоплювач і пускову установку, тоді як європейські партнери нададуть радари, сенсори та інші критичні компоненти.
Перше успішне перехоплення в рамках цієї програми розробники планують продемонструвати у 2027 році, а цільова вартість ракети має бути значно нижчою за сучасні американські перехоплювачі.
Тобто це стратегічне рішення, але воно не закриває потребу найближчих місяців.
Якою має бути реальна модель протидії
За нинішнього дефіциту Patriot Україні навряд чи вдасться побудувати абсолютний «купол», здатний перехопити кожен «Іскандер» після запуску.
Більш реалістичною є багаторівнева модель.
Patriot і майбутні SAMP/T-NG мають прикривати найважливіші міста та інфраструктуру. Інші комплекси ППО повинні знімати з них навантаження від дронів і крилатих ракет. Розвідка — постійно шукати ракетні підрозділи. Далекобійні дрони, українські ракети, ATACMS та авіаційне озброєння — створювати загрозу пусковим і системі їхнього забезпечення.
ДРГ у такій конструкції можуть виконувати лише вузькі спеціальні завдання.
Ключовий принцип простий: якщо неможливо збити кожну російську балістичну ракету, потрібно домагатися того, щоб Росія могла запускати їх менше.
Саме перехід від виключно протиракетної оборони до системної боротьби з усім «ланцюгом запуску» може частково компенсувати нестачу Patriot — і зробити наближення російських «Іскандерів» до українського кордону не лише загрозою для України, а й дедалі більшим ризиком для самих російських пускових комплексів.
