Весняно-літня кампанія 2026 року, яка за планами Кремля мала стати вирішальною для захоплення Донецької області, демонструє неочікувану для Москви динаміку. Російська військова машина витрачає колосальну кількість людських ресурсів та техніки заради дедалі скромніших, майже непомітних тактичних результатів. На тлі затяжних боїв та результативного перенесення війни на територію самої Російської Федерації у медіапросторі все частіше лунає запитання: чи дійсно ми стоїмо на порозі призупинення гарячої фази війни, і чому «друга армія світу» почала відверто буксувати?
Фронт без проривів: де зламався бліцкриг Кремля
У травні 2026 року OSINT-аналітики та провідні військові інституції (зокрема, ISW) зафіксували унікальну аномалію: традиційного травневого масштабування наступу РФ не відбулося. Війна залишається глибоко позиційною, а темпи просування окупаційних військ упали до найнижчих показників за останній рік.
Головний удар ворога, як і раніше, концентрується на Донеччині. Кремль одержимий ідеєю захоплення Покровсько-Мирноградської агломерації, виходу до Добропілля та подальшого оперативного охоплення Краматорська, Слов’янська, Дружківки та Костянтинівки із заходу. Повне загарбання Донецької області — це політичне замовлення Путіна, дедлайни якого вже змістилися з кінця літа на кінець 2026 року.
Проте реальність для окупантів виглядає невтішно:
На Покровському та Добропільському напрямках штурми призупинено, Сили оборони міцно утримують рубежі.
У Костянтинівці ворог намагається «просочуватися» малими групами, але не має спроможності ані взяти, ані обійти місто.
На Олександрівському напрямку (адмінмежа Дніпропетровської та Запорізької областей) українські військові не просто тримають оборону, а й проводять успішні контратаки вглиб позицій ворога на відстань до 10 кілометрів.
Математика виснаження: ціна квадратного кілометра
Головний чинник уповільнення ворога полягає в тому, що Сили оборони України змогли перевести кількість ліквідованих окупантів на новий критичний рівень. Наразі втрати РФ (убитими та важкопораненими) сягнули 35 тисяч осіб на місяць, з яких понад 60% — це безповоротні втрати.
Аналітичний маркер: за даними Міністерства оборони України, ціна просування для агресора стала астрономічною. Якщо у жовтні минулого року ворог втрачав 67 військових на кожен квадратний кілометр захопленої землі, то навесні 2026 року цей показник зріс до 179 солдатів за кв. км.
Поточний темп набору контрактників у РФ ледве покриває ці колосальні дірки. Саме тому в Кремлі знову розглядають сценарій нової хвилі примусової мобілізації (орієнтовно на 100 тисяч осіб). На це вказує масова розсилка мобілізаційних розпоряджень у регіонах РФ, які зобов’язують громадян з’явитися у військкомати без вручення додаткових повісток у разі оголошення особливого стану. Цей ресурс Путін може використати як для посилення Сходу, так і для відкриття нового гіпотетичного фронту на Півночі (Чернігівщина або дії з території Білорусі), підготовка до якого, втім, займе щонайменше три місяці.
Ефективність «Активної оборони» Сирського
Експерти з оточення Президента України зазначають, що поточна стабілізація є результатом впровадження концепції активної оборони, яку реалізує Головкомом Олександр Сирський. Цей підхід базується на трьох стовпах:
Матеріально-технологічне винищення: максимізація ліквідації живої сили ворога безпосередньо на передньому краї за допомогою FPV-дронів та артилерії.
Руйнування логістики: постійні удари по оперативних тилах, шляхах постачання, складах БК та командних пунктах, що унеможливлює накопичення сил для потужних штурмів.
Позбавлення ініціативи: регулярні локальні контратаки Сил оборони, які змушують ворога постійно перегруповуватись і не дають йому сконцентрувати єдиний “кулак” для прориву.
Війна переходить у Росію: технологічний паритет і криза ППО ворога
Найбільшим стратегічним зламом 2026 року став вихід України на паритет із РФ за кількістю та якістю запусків далекобійних БПЛА. Війна остаточно перестала бути односторонньою грою. Системна дронова кампанія Сил оборони в глибокому тилу ворога (на відстані понад 1000 км) наразі зосереджена на двох пріоритетах:
Паливно-енергетичний комплекс: удари по НПЗ, нафтобазах, терміналах, що підриває нафтові доходи Кремля.
Військово-промисловий комплекс: ураження заводів з виробництва вибухових речовин та високоточної зброї.
Статистика вражає: понад 10-12% українських далекобійних дронів стабільно досягають та знищують визначені цілі. Російська ППО опинилася перед жорстокою дилемою. Намагаючись захистити фронт, командування РФ вимушене забирати комплекси “Панцир” та зенітні ракети з глибини країни, залишаючи власні стратегічні підприємства без прикриття. Російські спроби створити дрони-перехоплювачі (на кшталт проекту «Елка») наразі демонструють серйозні технічні обмеження та суттєво відстають від українських розробок.
Чи готовий Путін до миру?
На тлі військових та економічних труднощів Росія розгорнула масштабну кампанію погроз ескалацією — зокрема, анонсувавши системні удари по Києву. За оцінками інформованих джерел, за цим шантажем криється кілька цілей: спроба відповісти на принизливі для іміджу Кремля удари по Московській області, намагання змусити Україну відмовитися від атак на російський тил і, головне — психологічний тиск на українське суспільство.
Путін заговорює про кінець війни та малює вигадані «успіхи» лише з однією метою: схилити Україну та Захід до перемир’я на виключно російських умовах (із фіксацією окупованих територій). Росія поки не готова відмовлятися від своїх стратегічних загарбницьких цілей.
Чи завершиться гаряча фаза у 2026 році? В українських владних колах такий сценарій вважають можливим, але не гарантованим. Він залежить від трьох ключових факторів:
Збереження поточної динаміки виснаження ворога на фронті.
Ефективності подальшого переносу бойових дій (економічно та технологічно) на територію РФ.
Геополітичної стабільності, зокрема позиції США на тлі майбутніх виборів до Конгресу.
Динаміка війни поступово змінюється. Росія більше не володіє абсолютною перевагою в ресурсах завдяки українським технологіям, і саме цей технологічний паритет є єдиним реальним інструментом, що здатний примусити Кремль до справжнього, а не бутафорського миру.
