Російська армія продовжує зазнавати масштабних втрат у війні проти України, тоді як темпи її територіального просування суттєво сповільнилися. За різними незалежними оцінками, кількість загиблих військових РФ уже вимірюється сотнями тисяч, а сукупні втрати перевищують мільйон осіб. Аналіз UkrMedia свідчить, що на тлі виснажливих боїв Москва дедалі активніше використовує далекобійні удари по українській інфраструктурі, намагаючись посилити тиск далеко за межами фронту.
Коротко про головне
- Втрати російської армії за жовтень перевищили 52 тисячі осіб.
- Незалежні дослідники підтвердили загибель понад 285 тисяч військових РФ.
- Темпи російського просування у 2026 році суттєво сповільнилися.
- Росія нарощує удари по енергетиці та промисловості України.
- Попри великі втрати, РФ зберігає можливості продовжувати війну.
Втрати російської армії: що показують незалежні дослідження
Встановити точну кількість загиблих російських військових складно через відсутність достовірної офіційної статистики. Кремль не публікує актуальних даних про втрати, а незалежні дослідники використовують різні методи підрахунку.
За оновленою інформацією Російської служби BBC та видання «Медіазона», оприлюдненою 30 жовтня, журналісти змогли поіменно підтвердити загибель 285 023 російських військовослужбовців.
Підрахунок здійснюється на основі повідомлень родичів, некрологів, інформації про поховання, регіональних публікацій та інших відкритих джерел. Однак ці цифри відображають лише документально встановлені випадки.
З урахуванням неповноти відкритих даних реальна кількість загиблих може перевищувати 660 тисяч осіб.
Іншу оцінку наводить американський Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS). За його підрахунками, станом на червень 2026 року Росія втратила від 400 до 450 тисяч військових загиблими, а загальні втрати, включно з пораненими та зниклими безвісти, сягнули приблизно 1,4 мільйона.
Оновлена статистична модель, представлена наприкінці жовтня, допускає ще ширший діапазон — від 374 до 773 тисяч загиблих і від 1,42 до 2,06 мільйона загальних втрат.
Ці оцінки не суперечать одна одній автоматично. Вони охоплюють різні періоди, використовують відмінні джерела та методики.
Водночас верхню межу оцінки не можна вважати встановленою кількістю загиблих. Це один із можливих результатів статистичного моделювання.
Жовтень став рекордним за втратами РФ
За даними Генерального штабу ЗСУ, станом на 31 жовтня загальні бойові втрати російського особового складу від початку повномасштабного вторгнення становлять приблизно 1 588 170 осіб.
Лише протягом жовтня цей показник збільшився на 52 300 військовослужбовців. Це найбільший місячний приріст від початку повномасштабної війни.
Для порівняння, у лютому 2026 року українське командування оцінювало втрати противника в 26 090 осіб, а у вересні — у 46 230.
Статистика Генштабу відображає оцінку загальних бойових втрат особового складу, а не кількість загиблих.
Зростання втрат відбувається на тлі інтенсивних штурмових операцій, широкого застосування безпілотників і дедалі більшої концентрації засобів ураження поблизу лінії зіткнення.
Окремою проблемою для російської армії стає співвідношення втрат і поповнення особового складу.
За оцінками CSIS, у першій половині 2026 року Росія втрачала приблизно 30–34 тисячі військових щомісяця, тоді як набирала близько 27 тисяч нових контрактників.
Якщо такі темпи зберігаються протягом тривалого періоду, командуванню доводиться дедалі частіше компенсувати нестачу особового складу перерозподілом резервів, новими наборами або скороченням чисельності окремих підрозділів.
За великі втрати Росія отримує дедалі менше територій
Однією з головних особливостей бойових дій у 2026 році стала невідповідність між витратами російської армії та швидкістю її просування.
За даними аналізу карти DeepState, середній темп збільшення контрольованої Росією території у 2025 році становив приблизно 12 квадратних кілометрів на добу. За перші дев’ять місяців 2026 року показник скоротився до 3,4 квадратного кілометра. Це означає уповільнення приблизно на 72%.
Водночас ситуація на окремих ділянках фронту суттєво відрізняється. Російські війська продовжують наступальні дії, зокрема в Донецькій області, тоді як українські сили проводять контратаки та намагаються повертати втрачені позиції.
Оцінки територіальних змін різняться залежно від джерела. Частина дослідників фіксує локальні успіхи України, тоді як інші карти демонструють незначне загальне збільшення окупованої території.
Причина розбіжностей полягає в різних підходах до визначення контролю над населеними пунктами, сірих зон та територій, які переходять із рук у руки.
Важливу роль у сповільненні наступів відіграють безпілотники. Постійна повітряна розвідка дозволяє виявляти пересування підрозділів, техніки та логістичного транспорту. У поєднанні з FPV-дронами й артилерією це ускладнює приховане накопичення сил перед атакою.
За таких умов навіть обмежене просування може вимагати значних втрат особового складу, техніки та боєприпасів.
Росія переносить дедалі більше тиску на український тил
Паралельно з виснажливими боями Москва нарощує застосування далекобійного озброєння.
За даними моніторингу ACLED, кількість російських ударів на відстані понад 100 кілометрів від фронту збільшилася зі 130 у червні до 453 у вересні. Це зростання майже у 3,5 раза лише за три місяці.
Основними об’єктами атак залишаються енергетична інфраструктура, промислові підприємства, залізничні вузли, житлові райони та інші об’єкти в українському тилу.
Масштаби повітряної кампанії підтверджує й статистика Повітряних сил України. Від початку 2026 року Росія застосувала понад 56 тисяч безпілотників і 1766 ракет різних типів.
Збільшення кількості атак має кілька наслідків.
По-перше, воно змушує Україну постійно витрачати ресурси на протиповітряну оборону, зокрема дорогі ракети-перехоплювачі.
По-друге, удари по електростанціях і підстанціях порушують роботу промисловості, транспорту та комунальних систем.
По-третє, пошкодження об’єктів енергетики створює додаткове навантаження на державний бюджет, оскільки обладнання необхідно ремонтувати або замінювати.
Особливо відчутними ці наслідки стають напередодні зимового періоду, коли стабільне електропостачання критично важливе для опалення, водопостачання та роботи підприємств.
Кількість цивільних жертв зростає разом з інтенсивністю ударів
Наслідки повітряної кампанії відображаються не лише в масштабах руйнувань, а й у статистиці загиблих і поранених цивільних.
За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, у вересні 2026 року загинули щонайменше 328 мирних жителів, ще 2105 отримали поранення.
Сукупна кількість цивільних жертв була на 85% більшою, ніж у вересні попереднього року. Постраждалих зафіксували у 22 областях України та Києві.
У столиці випадки загибелі або поранення цивільних реєстрували протягом 22 із 30 вересня — частіше, ніж будь-коли від початку повномасштабного вторгнення.
Ситуація залишалася складною і в жовтні.
За даними ACLED, лише протягом 17–23 жовтня зафіксовано 376 російських атак на об’єкти цивільної інфраструктури. Це на третину більше, ніж за попередній тиждень.
Особливу небезпеку становлять повторні удари по об’єктах, де вже працюють рятувальники, енергетики або ремонтні бригади.
Масовані атаки також створюють ризик тривалих перебоїв із постачанням електроенергії та тепла.
Зокрема, після ударів 13–14 жовтня по енергетичних об’єктах Києва без електропостачання тимчасово залишилися близько 600 тисяч людей.
Чому удари по економіці стали важливою частиною війни
За оцінкою UkrMedia, посилення атак на промислову й транспортну інфраструктуру демонструє прагнення Росії завдавати Україні економічних втрат навіть без значного просування на фронті.
Руйнування енергетичних об’єктів впливає на роботу підприємств, а пошкодження залізничних шляхів ускладнює перевезення товарів, сировини та обладнання.
Вимушені зупинки виробництва скорочують доходи компаній, зменшують податкові надходження та потребують додаткових витрат на відновлення.
При цьому частина наслідків може проявлятися не відразу. Пошкоджене обладнання, дефіцит запасних частин або перебої з електропостачанням здатні обмежувати роботу підприємств протягом тривалого часу.
Отже, навіть за відносно стабільної лінії фронту економічне навантаження на країну може зростати.
Для України це підвищує значення захисту енергетичних потужностей, транспортних маршрутів і виробничих об’єктів, необхідних для оборонної та цивільної економіки.
Українські удари по Росії: наскільки вони впливають на її можливості вести війну
Україна також розширила застосування далекобійних безпілотників проти об’єктів на російській території.
Протягом 2026 року під ударами регулярно опинялися нафтопереробні заводи, паливні сховища, військові підприємства, логістичні вузли та інші об’єкти, пов’язані із забезпеченням російської армії. Такі атаки спрямовані на порушення виробничих і постачальних ланцюгів, які забезпечують військову діяльність РФ.
Особливо відчутними стали удари по нафтопереробній галузі.
Пошкодження заводів спричинили перебої з виробництвом пального, після чого російська влада запроваджувала обмеження на експорт окремих нафтопродуктів.
Однак результати цих атак залежать від того, наскільки довго підприємства залишаються непрацездатними.
Наприклад, наприкінці жовтня після перерви в ударах по російських НПЗ їхня переробка нафти, за оцінками галузевих джерел, зросла приблизно на 25% порівняно з початком місяця.
Це свідчить про здатність частини російських підприємств досить швидко відновлювати виробництво після пошкоджень.
Водночас повторні атаки, необхідність ремонтів та обмеження експорту створюють додаткові витрати для галузі.
Таким чином, результативність далекобійної кампанії визначається не лише кількістю влучань, а насамперед тривалістю зупинки виробництва та впливом на військове постачання.
Чому рекордні втрати поки не зупинили російську армію
Попри зростання втрат, Росія продовжує фінансувати військові операції, набирати нових військовослужбовців і підтримувати виробництво озброєнь.
Великі втрати самі собою не означають негайної втрати боєздатності. Для оцінки стану армії необхідно враховувати чисельність доступних резервів, можливості поповнення підрозділів, забезпеченість технікою та якість підготовки військових.
Важливо також розрізняти безповоротні втрати та поранення. Частина поранених військовослужбовців після лікування повертається до служби, тоді як загибель підготовлених фахівців і командирів створює значно складніші проблеми для відновлення підрозділів.
Дані 2026 року вказують на серйозне виснаження російської армії, проте не дають підстав стверджувати, що вона вже вичерпала ресурси для продовження війни.
Здатність Росії підтримувати бойові дії надалі залежатиме від співвідношення темпів втрат і поповнення, стану військової промисловості та ефективності українських ударів по її логістиці й оборонних підприємствах.
Матеріал підготовлено шляхом зіставлення даних Генштабу ЗСУ станом на 31 жовтня, поіменного обліку BBC і «Медіазони» від 30 жовтня, оцінок CSIS, картографічних даних DeepState, звітів ACLED, Моніторингової місії ООН та повідомлень Reuters. Перевірено редакторами: Бутусов Брій, Максим Крусь.
